1932 -1933 рр. голодні страшні роки прийшли і в Красностав. Ось як ці роки згадує жителька села Мельник Катерина Яремівна , 1923 р.н.:

«Голод помню. Мені ж тоді вже десять років було. Люди у нас не дуже голодували, бо у нас колись було містечко, да були жиди, то люди до них наймались на роботу і якось виживали . Що стало причиною голоду, не знаю, зате добре пам’ятаю, як забирали з доми урожай. Ті, що вступили в колгосп, то їм корову полишали і дещо з їжі, а мій батько не вступив, то у нас забрали все: молотарку, січкарню. Вигнали з хати. Було у нас в сім’ї восьмеро дітей, то троє вмерло. Остались ми на дворі, а активісти дали приказ, щоб нас ніхто не приймав ,то ми ходили по наймах в сусідні села.Батько переховувався в лісі, то його вислідили і вислали в Житомирську тюрму, а мати ховалися в Ногачівці в лісі.

Приховати не можна було нічого. Був у нас такий Іван Білий, то він геть кармани обшукував. У батька було три рублі, і ті забрав.

Людям, які були в колгоспі , давали потроху зерна ,а в полі збирати колоски не дозволяли.

Голод був весною, то ми ходили аж під Мирутин.Того поля ніхто не сторожив. Там були кагатниська і ми шукали мерзлу гнилу картоплю.Перетирали її, робили з неї крохмаль і пекли млинці. Важко було, але ми якось з Божою поміччю вижили».

Жертвам цих страшних подій встановлений пам’ятний  хрест в центрі села, поряд із іншими пам’ятниками.